ЦЕ - МАТЕРІ МОВА!

21 лютого - День рідної мови



21 лютого - День рідної мови

 

Ласкава, сонячна, грайлива,
Прекрасна, дужа, гомінлива.
Вишнева, чиста, росяниста,
Легка, щаслива, промениста,
Осяйна, зоряна, безмежна,
Неподоланна, незалежна!
Шевченкова, моя, Франкова,
Вербова, дивно-калинова.
Велика, горда, неповторна.
Свята. Єдиная. Соборна.

 

Ганна Савєнкова

м.Єнакієво, Донецька область,

Україна, 2012 рік.

 

День рідної мови проголошений рішенням 30-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО за пропозицією країн-членів організації в листопаді 1999 року в пам’ять про події 1952р. на території сучасної Народної Республіки Бангладеш (до 1971 року територія Пакистана). Саме тоді була жорстоко придушена акція протесту на захист рідної бангладешської мови в якій загинуло п’ять студентів.

 

День рідної мови щорічно відзначається під егідою ЮНЕСКО починаючи з 2000 року. Ця ініціатива спрямована на визнання та заохочення використання рідних мов.

 

Мова – це не тільки засіб спілкування але й основний інструмент який дозволяє людині дати визначення культурі, оточуючому середовищу, історії рідного краю та родоводу, тобто дає можливість самоідентифікувати себе у просторі.

 

Рiдна мова для кожної людини – найбiльша духовна коштовнiсть, у якiй народ звеличує себе, якою вістує свiтовi найцiннiшi набутки своїх творінь та мудростi, передає з поколiння в поколiння досвiд, культуру i життєдайнi традиції, звичаї та обряди. Рiдна мова – це та таїна, яка робить народ народом i увiнчує найтендітніші паростки його душi.

 

Упродовж вiкiв наш народ творив, пестив та шлiфував свою мову, збагачував мовну скарбницю, кладучи до неї перлини пiзнання, почуття і мрiї. Бували часи, коли доводилось багато терпіти, коли хотіли нас зламати, «та ламалися тільки болючі киї…». Ми не здалися! Українці боролися за те, щоб їхні нащадки мали волю, долю, історію і мову.

 

А чи знаємо ми її? Чи зможемо зберегти такий неоціненний скарб, який вистражданий народом і дарований нам Богом? Адже в кожному українському слові залишився той трепет першого кохання, відгомін материнської любові і краса української природи.

 

Та, на жаль, саме зараз в культурному i мовному плані Україна переживає вкрай важкi часи. Майже завжди питання мови в Українi було гострим. Але ж настав такий період, коли ми не думаємо про це, ми заклопотані іншими проблемами, а не розуміємо, що рідна мова є основою існування спільноти, це ланцюг, що поєднує нинішнє покоління з минулими і прийдешніми, єднає людей у просторі.

 

Як писав Іван Франко у статті під назвою “Двоязичність і дволичність?”: “Здається, що таке рідна мова? Чим вона ліпша для мене від усякої іншої, і що мені вадить при нагоді заміняти її на всяку іншу? Практик, утилітарист, не задумуючись ані хвилини, скаже: пусте питання! Мова – спосіб комунікації людей з людьми, і, маючи до вибору, я беру ту, яка дає мені можливість комунікувати з більшим числом людей. А тимчасом якась таємна сила в людській природі каже: “…ти не маєш до вибору; в якій мові вродився і виховався, тої без окалічення своєї душі не можеш покинути, так, як не можеш замінитися з ким іншим своєю шкірою”. І чим вища, тонша, субтельніша організація чоловіка, тим тяжче дається і страшніше карається йому така переміна”.

 

Українському народу треба мати власну гідність, бо як сказав Йоган Лео Вайсґербер: «Народ, який цурається своєї мови, відмовляється від самого себе, а та частина народу, яка змінює мову, робить цим рішучий крок до зміни національної належності».

 

Отож, українським патріотам жертовно належить дбати про рiдну мову, пiдтримати її, допомогти розвиватися, бо саме нам випала велична мiсiя пiдійняти Україну до свiтових вершин, вивести її шляхом незалежностi у число могутнiх країн та возвеличити на віки!

 

Ми повинні навчати своїх дітей рідній мові, бо інакше: «Не навчати народ рідної мови – означає не дозволяти розвиватися думці народній, усім духовним силам народу… Якщо ж почнемо вчити народ не його мови, а навіть спорідненої, найближчої, то зробимо ще гірше: ми спотворимо самостійний розумовий розвиток народу, ми спотворимо всю духовну природу його», – сказав М. Драгоманов.

 

Український народе, нехай ніколи не зникає у нас те почуття любові, щастя, гордості, те відчуття мелодійності нашого слова та поетична краса нашої рідної української мови!

 

 

ЗАБОРОНИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

 

1622 - наказ царя Михайла з подання московського патріарха Філарета спалити в Московській державі всі примірники надрукованого в Україні "Учительного Євангелія" К. Ставровецького.

 

1690 - засудження й анафема Собору РПЦ на "Кіевскія новыя книги!" П. Могили, К. Ставровецького, С Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.

 

1696 - ухвала польського сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.

 

1720 - указ московського царя Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів із церковних книг.

 

1729 - наказ Петра I переписати з української на російську мову всі державні постанови й розпорядження.

 

1753 - указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

 

1769 - заборона Синоду РПЦ друкувати й використовувати український буквар.

 

1775 - зруйнування Запорізької Січі та закриття всіх українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

 

1789 - розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про закриття всіх українських шкіл.

 

1808 - закриття "Студіум рутенум" — українського відділення Львівського університету.

 

1817 - запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України.

 

1832 - реорганізація освіти на Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.

 

1847 - розгром Кирило-Мефодіївського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.

 

1859 - міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині українську азбуку замінено латинською.

 

1862 - закриття безоплатних недільник українських шкіл для дорослих.

 

1863 - Валуевський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування українськомовної духовної і популярної освітньої літератури: "Ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може"...

 

1864 - прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має вестися виключно російською мовою.

 

1869 - запровадження польської мови як офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини.

 

1870 - роз’яснення міністра освіти Росії Д. Толстого проте, що кінцевою метою освіти всіх інородців "незаперечне повинно бути обрусіння".

 

1876 - Емський указ Олександра II про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої українськомовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень. (Завдяки чому було перелицьовано на російську мову безліч українських народних пісень, тобто наш фольклор було вкрадено).

 

1881 - заборона викладання у народних школах й виголошення церковних проповідей українською мовою.

 

1884 - заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.

 

1888 - указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.

 

1892 - заборона перекладати книжки з російської мови українською.

 

1895 - заборона Головного управління у справах друку видавати українські книжки для дітей.

 

1908 - чотирма роками після визнання Російською академією наук української мови мовою (!) Сенат оголошує українськомовну культурну й освітню діяльність шкідливою для Російської імперії.

 

1910 - закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів.

 

1911 - постанова VII дворянського з’їзду в Москві про виключно російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Росії.

 

1914 - заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи II про скасування української преси.

 

1914-1916 - кампанії русифікації на Західній Україні; заборона українського слова, освіти, Церкви.

 

1919 - зруйнування поляками Західно-Української Республіки.

 

1922 - проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У "теорії" боротьби в Україні двох культур - міської (російської) та селянської (української), у якій перемогти повинна перша.

 

1924 - закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.

 

1924 - закон Румунського королівства про зобов’язання всіх "румун", котрі "загубили матірну мову", давати освіту дітям лише в румунських школах.

 

1925 - остаточне закриття українського "таємного" університету у Львові.

 

1926 - лист Сталіна "Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У з санкцією на боротьбу проти "національного ухилу", початок переслідування діячів "українізації".

 

1933 - телеграма Сталіна про припинення "українізації".

 

1933 - скасування в Румунії міністерського розпорядження від З грудня 1929 p., яким дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах із більшістю учнів-українців,

 

1934 - спеціальне розпорядження міністерства виховання Румуні; про звільнення з роботи "за вороже ставлення до держави і румунського народу" всіх українських учителів, які вимагали повернення до школи української мови.

 

1938 - постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) "Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей", відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.

 

1947 - операція "Вісла"; розселення частини українців з етнічних українських земель "урозсип" між поляками у Західній Польщі для прискорення їхньої полонізації.

 

1958 - закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення всіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів.

 

1960-1980 - масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.

 

1970 - наказ про захист дисертацій тільки російською мовою.

 

1972 - заборона партійними органами відзначати ювілей музею І. Котляревського в Полтаві.

 

1973 - заборона відзначати ювілей твору І; Котляревського "Енеїда".

 

1974 - постанова ЦК КПРС "Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік", де вперше проголошується створення "нової історичної спільноти - радянського народу", офіційний курс на денаціоналізацію.

 

1978 - постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках" ("Брежнєвський циркуляр").

 

1983 - постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік" ("Андроповський указ").

 

1984 - постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи".

 

1984 - початок в УРСР виплат підвищеної на 15 відсотків зарплатні вчителям російської мови порівняно з учителями української мови.

 

1984 - наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.

 

1989 - постанова ЦК КПРС "Про законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної".

 

1990 - прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.

 

 

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

 

Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

 

м.Київ

28 червня 1996 року

 

 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

 

На основі викладеного, і керуючись статтею 150 Конституції України, статтями 62, 63, 65, 67, 69 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України вирішив:

 

1. Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким "державною мовою в Україні є українська мова", треба розуміти так, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п’ята статті 10 Конституції України).

 

Поряд із державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України.

 

2. Виходячи з положень статті 10 Конституції України та законів України щодо гарантування застосування мов в Україні, в тому числі в навчальному процесі, мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах України є українська мова.

 

У державних і комунальних навчальних закладах поряд із державною мовою відповідно до положень Конституції України, зокрема частини п’ятої статті 53, та законів України, в навчальному процесі можуть застосовуватися та вивчатися мови національних меншин.

 

3. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

 

м. Київ

14 грудня 1999 року



Обновлен 05 июн 2012. Создан 21 фев 2011